Була собі дівчина на ім'я Тиса. Одна-однісінька в батьків. А батьки її працювали в багатого пана: батько скотарив, а матишила одяг для паничів. Служили, працювали на пана майже задарма.
І був у пана син, дуже негарний, гладкий, низький рос-том і дуже жадний. Якось, коли батько дівчини випасав корів, із череди пропала корова: чи в провалля зірвалася, чи вовк взяв, чи хтось украв - ніхто точно не знав. Але пан, дізнавшись про це, вимагав, щоб пастух відшкодував йому вартість корови. А оскільки пастух був дуже бідний і не мав чим розрахуватися за корову, пан досудив, аби пастух віддав доньку-красуню за його сина, потворного панича.
Що було робити нещасній дівчині? Вона щиро жаліла батька, знаючи, що на нього чекає, якщо не відшкодує панові корову, але й своє молоде життя не хотіла занапастити, давши згоду на одруження з паничем. Не кажучи нікому нічого, вона пішла в ліс, на кам'янистий виступ, сіла там і заплакала гіркими сльозами. Молилася й плакала, плакала і плакала, просячи Всевишнього:
- Господи! Волій дай у сльозах ся втопити, чим вийти за панича і з нелюбом жити!
І Бог почув її молитви: вона виплакалася до сльозини - й попливла між горами швидкоплинною рікою.
Ту ріку й назвали потім Тисою.
Немає коментарів:
Дописати коментар