Майстер сінокосіння - косар

"Жодна сучасна техніка не задовольнить потреби худоби, й господаря" - кажуть старожили.

Ростик спробував свої сили у сінокосінні. Професія косаря - сезонна, дуже виснажлива але вкрай необхідна.

Цікаво, що традиції давнього й сучасного сінокосіння дещо відрізняються. Наприклад на Рахівщині – місцині, Богом створеній для покосів, господарі косили «поки не замерзне вода». Викошували гладко, а де не можна цього було зробити, ощадливі горяни виривали траву руками. Поля скрізь були ретельно доглянуті, чистенькі... 

З осені на поля виганяли худобу, щоб не тільки паслась, а й удобрювала землю. Тому за доброї погоди трави виростали розкішні. Косили господарі потрохи. Годину - дві косять, потім відпочивають у затінку, очікуючи, поки покос просохне. Лихо було тим з них, які накошували багато, а погода була несприятливою для сушіння. 

Зберігали висушене сіно у копицях і скиртах. Недосушене сіно при скиртуванні підсолювали із розрахунку 3-5 кг на 1 ц сіна, конюшинове сіно - 10 кг солі на 1 тонну. Така ж технологія застосовується й нині.