Різдво Христове на Гуцульщині - особливе родинне свято

Fun-Route готуються до святкування Різдва Христового. На Рахівщині, Різдво чекають з нетерпінням і святкують з традиціями, яких ви, найімовірніше, не зустрінете в жодному куточку України. Мова йде  не про кухню чи колядки тут  святкують Різдво двічі: 24-25 грудня та 6-7 січня.

Деякі християни живуть за Григоріанським календарем, Святий вечір та Різдво Христове вони святкують 24 та 25 грудня відповідно.

Православні та греко-католики Рахівщини, що живуть за Юліанським календарем святкують Різдво 7 січня,  а до свят вечора готуються ретельно, за кілька днів до нього.

Гуцульщина завжди відрізнялася своїм особливим ставленням до звичаїв та повір’їв. Горяни звикли шанувати традиції своїх батьків. І, хоч, зараз гуцули трохи осучаснені, однак можна із впевненістю сказати: на Рахівщині свої звичаї народ береже.

Різдво на Рахівщині – одне із найкращих, найказковіших проявів отих гуцульських традицій. Хто був на Різдво у Карпатах, добре знає, що більше на зимові свята у великих містах  -  не залишиться. Саме у горах Дух Різдва відчувається краще, сильніше, карпатська атмосфера підсилює його, надає світлому празнику більше магічності, казковості, а від того – більше радості.

Святвечір

Відомо, що різдвяне святкування починається на Святвечір, 6 січня. Однак, для гуцулів це не просто вечеря із 12 страв. З цим днем пов’язано безліч традицій, яких дотримувались ще наші предки.

Наприклад, на Святвечір не можна сваритись, бо рік буде нещасливим. Також не можна нічого з хати позичати, щоб у новому році не було втрат.

На Святвечір  ґазда і ґаздиня роблять усе, аби з першою зіркою сісти вечеряти. Гуцули мали звичай напередодні свята обв’язувати стіл ланцом (ланцюг), «аби родина держалася купи». Під скатертину клали трохи сіна, «аби маржина була здорова» (маржина – худоба), а на нього – кілька монет, «аби гроші водилися». На сіно  ґаздиня ставила святкові колачі (солодке тісто з різними начинками: традиційно, з маком, горіхами і з сиром), які випікалися напередодні свята. Колачі не є пісною стравою, і їх на Святвечір, як правило, не їдять,  але у гуцулів «мусять бути на столі». Із обов’язкових 12 страв, на вечерю точно готують гуцульські голубці,  гриби з капустов (капустою)  і сливки (компот із чорносливом, який чомусь наливався не в кувшин, а в глибоку миску). Звичайно, кутя з горіхами і медом, пироги (вареники) і луплена ріпа (картопля, зварена у мундирі). Решта – ґаздиня вже вирішує.

Усі члени родини мусять бути вдома. Цієї ночі не можна заночувати в гостях, бо блукатимеш цілий рік.

Гуцульська родина не сідала вечеряти, поки ґазда не обійде маржину (худобу) і не дасть кожній тварині покуштувати страви, які стоять на святковому столі. Тільки після того, як голова сім’ї прийде із шталова (хліва), родина сідає за стіл. Вечеря починається після спільної молитви, і, за повір’ям, з-за столу не можна вставати, поки не завершиться вечеря, бо «цілий рік буде спина боліти». Коли сім’я завершила трапезу, в хату вже можна пускати колядників: до того, вони є «небажаними гостями», якщо хтось прийшов раніше колядувати, господарі так і кажуть «пробачте, ми ще не повечеряли». «Сигналом», що родина повечеряла і чекає коляду, є включене на подвір’ї світло.

Повечерявши, гуцули несуть вечерю до сусідів, близьких родичів, хрещених батьків. Цей звичай пов’язаний зі спомином про померлих родичів. А діти та молодь співають колядок, ходять по колядуючи з традиційною зіркою та вертепом.

Коляда

Вважається, що краще, аби першим прийшов колядувати хлопчик. Тому саме парубки першими рушали в коляду. У Карпатах колядують не у хаті, а під вікном. Перед тим питають господарів: «Слобід колідувати?» (Можна колядувати?», ґазди гукають «Колядуйте». Діти виконують коляду господарі уважно слухають. Після колядки гуцули, як правило, віншують:

«Вінчуємо вам щістєм, здоровлєм, абисте діждали від тепер за гід і на многа літ. Всі святка святкувати ще й кращих діждати»

(Віншуємо вам щастям, здоров’ям, аби дочекались від сьогодні й за рік і на многая літ. Всі свята відсвяткувати і ще кращих дочекатись).

Після цього господарі гукають: «Дьикуємо, ходіт у хату!»  (Дякуємо, ходіть до хати!). У хаті колядники зазвичай проголошують ще якесь вітання, потім ґазда або ґаздиня їм дають винагороду – гроші, солодощі.   Колядники висловлюють вдячність: «Ся газдиня сего дому дарує нас державними грішми. Абисте діждали від тепер за гід і на многа літ. Всі святка відпровадити, ще й кращих діждати».

Бетлегеми

На Рахівщині, особливо в селах, ще збереглися традиції, коли дітлахи або й навіть старші мужчини збиралися в вертеп і ходили колядувати на все село. Бетлегем - вертеп і ряджені. Бетлегемщики - компанія, що зібралася для костюмованого розігрування різдвяного дійства. Найрозповсюдженіші дійові особи: два ангели, одягнуті у довгий білий одяг, обтягнутий через плечі і в поясі довгими червоними стрічками. У кожного на голові корона ЧАКОВ. Чотири вівчарі (пастирі), зодягнені в білі гаті (штани), білу сорочку, а поверх неї – чорний лайбик (камізельку), на голові у кожного чорна шапка – крисаня, в руках вівчарські боти (палиці). Дідо одягнутий в холошні (штани з овечої шерсті) і петек, на голові у нього овеча шапка ковпак. 

Бетлегемщики - це не просто колядники, що ходять по хатах вінчуючи: “Вінчую вам, пане газдо, сисі сятки весело відсвяткувати", а підлітки і дорослі, які виконували справжне театралізоване дійство за певним сценарієм. Давно за традицією вони ходили до півночи, а потім ішли з бетлегемом у повному складі на Всеношне. 

Гості, що планують відпочинок в Закарпатті на Різдво очікують побачити бетлегемів, прийняти участь у місцевих різдвяних дійствах, з колядками та вертепами -  8 січня 2019 року, на Рахівщині, у селі Косівська Поляна, яке відомо своїми самобутніми традиціями, відбудеться унікальний фестиваль “Гуцульські бетлегеми”.


На центральній площі села, між двома храмами зберуться декілька десятків команд бетлегемів, що б продемонструвати свою майстерність, які щорічно, традиційно на Різдво відтворюють традиції та культуру свого краю.